Розп’яттю Христа присвячена велика кількість християнських проповідей та благочестивих роздумів, що містяться у творіннях святих отців та вчителів Церкви. Але навряд чи коли-небудь в історії християнства була людина, котра могла б повністю осмислити, зрозуміти та висловити людською мовою усю незбагнену глибину цієї епохальної події.

Іісус помирає смертю не просто розбійника, але соціального бунтаря. Хоча насправді Він ніколи не закликав учнів до повстань, саме за це Він був несправедливо засуджений до страти римською владою за поданням іудейських релігійних лідерів. І тут ми бачимо певний трагічний парадокс, непорозуміння: Господь відмовився від насильницького насадження Свого вчення, і, тим не менш, викликав агресію римської влади, і крім того, тим самим Він також дуже розчарував Своїх найближчих учнів.

У Євангелії сказано, як до Христа підійшли два апостоли, Яків та Іоанн, котрі попросили Спасителя: «Дай нам сісти в Тебе, одному праворуч, іншому ліворуч, у славі Твоїй» (Мк. 10:37). Тобто апостоли до останнього вірили, що у один прекрасний момент Христос виявить Свою всемогутність, переможе усіх ворогів та встановить Царство Боже на землі у вигляді нового, справедливого досі незнаного суспільно-політичного устрою. І, виходячи із таких своїх уявлень, вони, фактично, вже починали заздалегідь ділити між собою посади у цьому Царстві Христовому, котре, на їх думку, скоро мало запанувати на землі.

Але Христос, звичайно, прийшов не для цього. Він Цар, але Царство Його не від світу цього (див. Ін. 18:36). Наведемо декілька біблійних паралелей. У кожного царя у той час був виночерпій, котрий займався постачанням царських напоїв. І ось до розіп’ятого Христа підходить римський воїн та підносить до Його уст губку, просочену оцтом (див. Мк. 15:36). Ось він, по суті, й став виночерпієм Царя Христа. Жодного царя неможливо уявити без трону, але для Царя-Христа троном стає хресне древо. У кожного земного царя є своя емблема або ж герб. Царська емблема Христа складалась, як відомо, лише з 4-х коротких слів, що були написані на табличці, котра була прибита над Його головою: «Це є Цар Іудейський» (Лк. 23:38). У кожного царя є своя свита, оточення. Але Царя-Христа у останні хвилини Його життя залишають майже всі учні й послідовники, а Його свиту складають два розбійника, розіп’яті по обидві сторони від Спасителя.

І вся ця сцена, котру так мальовничо зображує перед нашою уявою Святе Письмо, неначе натякаючи на щось, показує нам справжнього Царя, Володаря неба й землі, Котрий, тим не менш, отримує не пошану, повагу, розкоші та визнання, а Котрий випиває чашу гірких страждань та принижень за кожного з нас.

Нажаль, нерідко буває так, що ті люди, котрі вже не раз читали Євангеліє та добре в ньому обізнані, просто звикають до всього того, що там сказано, і до Голгофських подій зокрема. Але банальна звичка до оповідань про страждання Христа – це найстрашніше, що може бути. І у такому випадку головною метою для людини мають стати намагання оживити своє сприйняття голгофського подвигу Спасителя, оновити у своїй пам’яті все те, що відбувалось дві тисячі років тому до такого рівня, щоб відчути себе неначе співучасником тих далеких трагічних подій.

Але яким чином можна цього досягти? Якщо хтось із віруючих людей відчуває, що його серце почерствіло та не відгукується на євангельські оповідання щодо страждань Христа, то у такому випадку людині було б дуже корисним, наприклад, подивитись чи послухати легендарні «Пристрасті за Матвієм» Іоганна Себаст’яна Баха, «Сім останніх слів Спасителя на хресті» Йозефа Гайдна, можливо навіть подивитись відомий фільм «Пристрасті Христові», котрий віруючій людині просто неможливо дивитись спокійно і без сліз.

Абсолютно зрозуміло, що всі ці видатні витвори мистецтва не відображають реальну картину того, що ж саме відбувалось на Голгофі у той великий день, але вони можуть допомогти нам воскресити ті переживання, те живе містичне релігійне почуття, котре, безумовно, переживав кожен із нас, коли уперше свідомо читав євангельські розповіді про Розп’яття Спасителя.

Суспільне служіння Господа Іісуса Христа почалось у той момент, коли під час Його хрещення від Іоанна Хрестителя на р. Іордан, як сказано в Євангелії, розкрилось небо і Дух Божий зійшов на Іісуса. Але «розкрилось» – це не найвдаліший переклад. Давньогрецьке слово, що стоїть у цьому місті в оригіналі, є набагато сильнішим та виразнішим, і більш точно воно перекладається українською як «розірвались». Кінець суспільного служіння Христа був ознаменований також тим, що у момент смерті Спасителя розірвались завіса в Єрусалимському храмі (див. Мв. 27:51). І все, що відбувалось між цими двома подіями, тобто земне життя та проповідь Спасителя, є нічим іншим, аніж вторгненням Бога у людську історію, коли Бог у особі Іісуса Христа буквально уривається у життя людства, для того щоб назавжди примирити із Собою створений Ним світ.

І це вторгнення Бога в історію людства руйнує все те, що було таким звичним: воно розвінчує ілюзію політичної стабільності римської влади та іудейської релігійної верхівки. Своїм пришестям на землю Втілений Бог, Господь Іісус Христос розвернув остаточну, вирішальну битву проти сил зла, що пригноблювали рід людський. І ця битва відбувалась за нікому не відомим сценарієм, фінал котрого ніхто не міг передбачити. І увінчується ця битва Хрестом – символом найганебнішої та найпринизливішої смерті у Римській імперії, котрий Бог Своєю незбагненою всемогутністю перетворив на знаряддя та символ Своєї перемоги над дияволом.

Із подією Розп’яття Христа почалась нова ера. Бог звершив вчинок, звістка про котрого вже буквально протягом найближчих десятиліть розповсюдилась по всій землі. Віднині кожній людині відкритий доступ до Бога через смерть Його Сина. Спаситель добровільно віддав Себе на заклання, Він добровільно випив чашу неймовірних страждань, Він добровільно занурився у безодню фізичних, душевних та емоційних мук. І зробив Він це для того, аби віднині кожен із нас назавжди був позбавлений відчаю та самотності, страху та пустоти, безнадійності та приреченості.

Одним із останніх слів Спасителя на Хресті був вигук: «Звершилось!» (Ін. 19:30), після чого Іісус преклонив голову та спочив. У давньогрецькому оригіналі тексту Нового Заповіту у цьому місті стоїть форма дієслова, котру ставили на сплаченому векселі. Тобто рахунок закритий, із ним покінчено. Ціна сплачена до копійки. Христос через Свою Голгофську Жертву сплатив перед Богом рахунок за гріхи всіх нас. І якщо ми після цього, надихнувшись Його жертовністю та самовіддачею, хочемо стати Його учнями та йти по Його стопах, то нам лишається лише одне: так само як дика гілка прививається до благородного дерева, так само й ми маємо привити своє життя (у якому б стані воно не перебувало) до життя основаної Христом Церкви. І зробити це можна не інакше, аніж через щиру віру у Христа як у Сина Божого та Спасителя світу, а також через поступову й наполегливу побудову свого життя згідно Його заповідей. У чому нехай допоможе усім нам Бог.

Керівник Місіонерського відділу Кіровоградської єпархії,

Протоієрей Андрій Шиманович