Сайт протоієрея Андрія Шимановича
Статьи
Тлумачення Слова Божого в Церкві
"...Піддаючи справедливій критиці крайній індивідуалізм і відсутність авторитетів, характерні для деяких ліберальних протестантських тлумачів Святого Письма, проф. Ульріх Луц вельми несподівано як для протестанта, але, все ж таки, щиро та інтелектуально чесно зазначає, що «у протестантизмі вага церкви як інтерпретуючого співтовариства є малою: багато хто з наших священиків схильні сповіщати їх власне Слово Боже, багатьом нашим теологам дуже хотілося б приймати за Євангеліє свою власну теологію.
Багато хто з наших екзегетів, котрі щасливі від того, що не мають над собою церковних вчителів, цілком задоволені самі собою в ролі авторитетів. На противагу цьому я хочу підкреслити, що тлумачення і розуміння Біблії – процес загальний, і в решті решт лише церква, а не індивідуум, є суб’єктом тлумачення Біблії. …Не одинаки, а вся вселенська церква є носієм тлумачення Біблії»..."
Чи варто робити земні поклони в недільні та святкові дні?
"...20-те правило І Вселенського собору звучить наступним чином: «Оскільки є деякі, котрі вклоняють коліна у день Господній, і у дні П’ятидесятниці: то щоб у всіх єпархіях усе було дотримано однаково, угодно святому собору, щоб стоячи приносили молитви Богу»...".
Церква в повоєнні роки
"Концтабори та тюрми були переповнені і під час війни, і після її завершення. Вже після смерті Сталіна у 1953 р., у часи Хрущова, в ув’язненні залишалось чимало представників духовенства, особливо тих, хто відмовився дати підписку про повну лояльність церковному курсу патріарха Сергія (Страгородського), котрий було впроваджено після собору 9 вересня 1943 р., і котрий був направлений на повну та беззаперечну співпрацю РПЦ із радянською владою. Насправді полегшення для існування Церкви, котре начебто було даровано Сталіним, це у певній мірі є нічим іншим, аніж історичним міфом, а ті обіцянки Сталіна з приводу потенційної свободи Церкви, котрі той озвучив на зустрічі з єпископатом у вересні 1943 р., насправді виявились цілковитим блефом та оманою...".
Прот. Олександр Шмеман і його вплив на сучасне церковне життя
"...Світогляд о. Олександра не був обмежений лише всім тим, що пов’язано із Церквою. Будучи просто блискучим богословом і знавцем церковної історії, догматики, літургіки та інших церковних дисциплін, Шмеман також любив читати світську літературу, поезію, мемуари, спогади та щоденники видатних людей, активно слідкував та давав оцінку політичним подіям свого часу і т. д. Іншими словами, ми можемо із впевненістю сказати, що у своїх щоденниках о. Олександр Шмеман розкривається перед нами як щедро обдарована, різносторонньо розвинена, і в той самий час надзвичайно цілісна особистість, коло інтересів котрої було набагато ширшим за те, котре зазвичай очікується від священнослужителя. І цей факт є чудовим доказом того, що, незважаючи на певні суспільні міфи, що існують в наш час, всебічна освіченість, навіть вченість та абсолютна інтелектуальна зрілість можуть без будь-яких перешкод цілком органічно та природньо поєднуватись із глибокою церковністю та вірністю своїй християнській ідентичності...".
Вплив соціально-політичних факторів на теологію Карла Барта
"...Карл Барт був дитям своєї епохи, і при цьому він не абстрагувався від зовнішніх подій, не перебував у інтелектуальному вакуумі або ж у «внутрішній еміграції». Його екзегетично-богословська діяльність тісно перетиналась із більш широким контекстом інтелектуального середовища того часу і всього зовнішнього світу, котрий, з одного боку, стрясався від екстраординарних подій соціально-політичного характеру, і, з іншого боку, був зайнятий активним пошуком нових богословських парадигм, соціальних концепцій і практичних рішень в ситуації, що склалася...".
Современное православное богословие в лицах и научных трудах
"...Прот. Георгий Флоровский в 30-х годах ХХ в. отмечал, что «на Западе привыкли смотреть на Православие как на такое себе допотопное христианство, ретроградное и отсталое, считать, что христианский Восток, в лучшем случае, находится в состоянии исторической комы. Историческое разделение и отчуждение привели к такому ложному пониманию». Но современное православное богословие, а также лучшие плоды современной православной богословской мысли не оставляют от этих стереотипов камня на камне. Православное богословие живо, и его жизнь не просто теплиться или искусственно поддерживается несколькими одарёнными энтузиастами, но поистине бьёт ключом и вселяет множество надежд на то, что в XXI веке мы станем свидетелями появления на свет действительно выдающихся православных богословских шедевров, которые займут заметное месте в многовековом Предании Церкви...".
Основные причины Реформации в Европе в начале XVI в.
"...В библейской Книге пророка Амоса есть интересные слова Господа Бога, Который говорит: «Вот наступают дни, говорит Господь Бог, когда Я пошлю на землю голод, - не голод хлеба, не жажду воды, но жажду слышания слов Господних» (Ам. 8:11). И вот именно такой острый голод, такая жажда по живому, простому и понятному слову о Боге и была присуща людям начала XVI в. В обязанность католического священника в то время входило простое механичное совершение мессы, которое не подразумевало проповеди, которая если и звучала, то она произносилась нехотя, «на автомате», и касалась либо индульгенций, либо необходимости почаще совершать пожертвования и предпринимать длительные паломничества. Простой народ не имел доступа к изучению Священного Писания. Интересно, что даже один из видных богословов того времени по фамилии Карлштадт, который был старшим коллегой Лютера, впоследствии признавался, что он увидел полный текст Библии только тогда, когда получил степень доктора богословия...".
Христианский взгляд на фильм К. Серебренникова "Ученик" (2016)
"...Фанатизм, неофитство, а также отсутствие элементарного здравомыслия и рассудительности, наложившиеся на всю совокупность проблем, связанных с переходным возрастом, в результате разрушают всю жизнь и саму личность подростка. Безапелляционная уверенность в безошибочности собственного духовного пути, а также категорическая неспособность услышать какие-либо контраргументы со стороны окружающих и стали, по сути, главными препятствиями для спасения главного героя. Как писал в одной из своих работ профессор СПбДА, прот. Георгий Митрофанов, «убеждённое в собственной правоте полу- или псевдознание является гораздо более трудным препятствием для любой просветительской деятельности, нежели простое, непредубеждённое незнание»...".
Біблійна герменевтика в Православній Церкві
"...За словами відомого християнського мислителя та богослова, доктора церковної історії Єльського університету (США), проф. Ярослава Пелікана (1923-2006), котрий, до речі, у 1998 р. перейшов із лютеранства до Православ’я, «світильник Писання видно лише тоді, коли він утверджений на підніжжі Церкви», а відомий британський біблеїст, професор богословського факультету Даремського університету Джеймс Данн в одній зі своїх основних робіт зазначає, що «ігнорування традиції означає підвищення вірогідності неправильної інтерпретації». Тобто чим більшою є наша наполегливість у ігноруванні багатовікового досвіду Церкві у справі тлумачення Слова Божого, тим більшими є наші шанси заблукати та, в результаті, прийти до абсолютно хибного розуміння того, що хотів сказати нам Бог...".
ГУМАНІЗМ ЯК НЕВІД'ЄМНА ОСНОВА ХРИСТИЯНСЬКОГО СВІТОСПРИЙНЯТТЯ
"...Чому деякі представники православної спільноти вважають за необхідне так нав’язливо наголошувати на удаваних протиріччях між гуманізмом та християнством? І відповідь на це питання лежить виключно у суспільно-політичній площині: тим самим багатьох наших єдиновірців намагаються привчити до думки про те, що людина начебто є лише нічого не значущим гвинтиком у системі, невеличким складовим елементом великої суспільної машини. І основна причина категоричної неприйнятності таких ідей для свідомості віруючої людини полягає у тому, що саме за допомогою подібних концепцій та лжевчень можна абсолютно нівелювати цінність людини та теоретично виправдати будь-які суспільно-політичні зловживання та будь-які звірства з боку держави по відношенню до кожної окремої людської особистості...".
ИСТОРИЯ ВОЗНИКНОВЕНИЯ ПРАВОСЛАВНОГО ИКОНОГРАФИЧЕСКОГО КАНОНА
«...Особый акцент следует сделать на том, что Церковь, принимая и адаптируя художественные формы, символы, а иногда даже мифы античного мира, идейно очищала и воцерковляла их, наполняя новым содержанием. Как пишет выдающийся иконописец Л. А. Успенский, "как и св. Отцы использовали в своём богословии весь аппарат античной философии, изобразительное искусство Церкви унаследовало лучшие традиции античного мира. Оно впитало в себя элементы искусства греческого, египетского, сирийского, римского и др., воцерковило всё это сложное и богатое наследие, привлекло его к полноте его выражения, изменяя его в соответствии с требованиями христианского вероучения"...».
УЧЕНИЕ АПОСТОЛА ПАВЛА О ПОДЛИННОЙ ХРИСТИАНСКОЙ СВОБОДЕ
"...Именно апостол Павел раньше других не только преодолел крайний традиционализм и косность ветхозаветного законничества, но сумел на страницах своих посланий убедительно богословски обосновать миссию среди язычников, стать глашатаем христианского сотериологического универсализма, любви и, главное, свободы во Христе Спасителе...".
ЗНАЧЕНИЕ ДОГМАТИЧЕСКИХ ПОСТАНОВЛЕНИЙ ХАЛКИДОНСКОГО СОБОРА ДЛЯ СОВРЕМЕННИКОВ
"...По словам прот. Александра Шмемана, с тех далеких времен и доныне поистине эпохальная догматическая формула, принятая на этом соборе, «навеки ограждает, описывает, выражает то, что составляет саму сущность христианства, саму радостную тайну Евангелия. …Халкидонский догмат дал человечеству новое измерение; его подлинная мера – Богочеловечество. И то, что «извне» может казаться риторическим равновесием слов, на деле выражает веру, надежу и любовь Церкви, двигающую силу всей нашей христианской жизни»".
ПРИЧИНЫ И ПОСЛЕДСТВИЯ ГОНЕНИЙ НА ХРИСТИАН ВО ВРЕМЕНА РИМСКОЙ ИМПЕРИИ
"Как известно, ещё на заре своего существования христианская Церковь столкнулась с жесточайшим сопротивлением со стороны Римской империи. По мнению многих исследователей, исходя из объективных исторических предпосылок, христианство было заведомо обречено. Основоположник христианства, Иисус из Назарета, был умерщвлён самой позорной казнью в Римской империи. По крайней мере, одиннадцать из двенадцати Его ближайших учеников приняли мученическую смерть, и в течение следующих трёхсот лет христианство стало жертвой жестоких гонений, которые хоть и имели спорадический характер, однако вплоть до начала IV в. объявить себя христианином означало навсегда забыть о мире и благополучии, а в отдельных случаях такое исповедание обрекало человека на верную смерть...".
ПРОИСХОЖДЕНИЕ СВЯТОЙ КНЯГИНИ ОЛЬГИ И ЕЁ ВЛИЯНИЕ НА ПРОЦЕСС ХРИСТИАНИЗАЦИИ КИЕВСКОЙ РУСИ
"Святая равноапостольная великая княгиня Ольга (в крещении Елена) была женой Киевского князя Игоря и навсегда вошла в историю Киевской Руси как великий творец русской культуры и государственности. Кроме того, уникальность личности святой равноапостольной Ольги заключается в том, что она – первая женщина, причисленная Русской Церковью к лику святых.
Масштаб и значение этой выдающейся и незаурядной исторической фигуры сложно переоценить, а наибольшую загадку, касающуюся этой известной личности, как для светских, так и для церковных историков, представляет собой именно вопрос о происхождении и этнических корнях святой равноапостольной княгини Ольги...".
АВТОРИТЕТ ОТЦІВ ЦЕРКВИ
"...Кожен представник того чи іншого покоління церковних діячів, котрого потім було визнано отцем Церкви, вбирав у себе всю сукупність досвіду Церкви, засвоював цей досвід, творчо його переосмислював, огортав його у доступну словесну форму і викладав великі Божественні істини своїм сучасникам зрозумілою їм мовою...".
НЕОПЛАТОНИЗМ И ПРАВОСЛАВНОЕ СВЯТООТЕЧЕСКОЕ БОГОСЛОВИЕ
"...Неоплатонизм в определённом смысле является таким феноменом в интеллектуальной жизни Римской империи, который характеризует целую эпоху, в которую он возник. По мнению А. Н. Чанышева, «подобно тому, как стоицизм был характерен для теоретического мировоззрения Ранней Римской империи, так для Поздней Римской империи характерен неоплатонизм», а известный философ и религиозный мыслитель ХХ века А. Лосев, формулируя общее описание концепций неоплатонизма, характеризует его как «синтез всех достижений античной мысли»...".
ЧИ МОЖЕ ПРАВОСЛАВНИЙ ХРИСТИЯНИН БРАТИ УЧАСТЬ У ВІЙСЬКОВИХ ДІЯХ ТА ЗАСТОСОВУВАТИ ЗБРОЮ?
Питання про те, чи є допустимим з точки зору християнської етики для християнина брати в руки зброю, є одним із найскладніших та найнеоднозначніших в історії християнського богослов’я. І найгеніальніші отці та вчителі Церкви, і безліч сучасних вчених-дослідників присвятили цьому питанню величезну кількість праць, але їхні висновки з цього питання інколи є діаметрально протилежними, і варіюються від радикально пацифістських, до таких, котрі намагаються надати християнству непритаманної йому войовничості.
ПРИМИРЕННЯ ВІРИ І НАУКИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ
Виникнення в епоху Нового часу сучасної науки дещо по-новому поставило питання про можливість природного співіснування релігії та науки. І приклади з перших віків християнства не завжди є переконливим аргументом, адже ми, із зрозумілих та об’єктивних причин, незважаючи навіть на найвищу ступінь нашої наполегливості все ж таки не знайдемо в творіннях давніх отців Церкви жодного слова щодо потенційного примирення релігії та, наприклад, теорії еволюції, біоетики, генетики та сучасної антропології, оскільки подібні питання було сформульовано лише протягом декількох останніх століть або навіть десятиліть.
ІОАНН ХРЕСТИТЕЛЬ - ВЗІРЕЦЬ БОГОУГОДНОГО ЖИТТЯ
У свідомості багатьох людей пророк – це той, хто щось передрікає. Але це не завжди так. Пророче служіння дуже часто полягає не у передбаченні майбутніх подій, як думає більшість людей, а у викриванні людських гріхів, у напоумленні народу, котрий заблукав та відійшов від Божих заповідей. Пророк – це той, хто у повний голос, із усвідомленням свого релігійного обов’язку і моральної правоти, незважаючи на обличчя та обставини, говорить гірку правду своєму народу та, як ми побачимо згодом на прикладі св. Іоанна Хрестителя, навіть можновладцям.
РОЗП'ЯТТЯ ХРИСТА ЯК ВИЯВ НЕВИЧЕРПНОЇ БОЖЕСТВЕННОЇ ЛЮБОВІ
Невпинно плине час, пролітають великопісні тижні, і вже незабаром православні віруючі будуть зустрічати найголовніше святого для кожного християнина – Світле Христове Воскресіння, Пасху Господню. Але цій величній та урочистій події передує так званий Страсний Тиждень, коли всі православні християни покликані подумки зануритись у євангельські події, та разом із Церквою згадати про останні дні земного життя Господа Іісуса Христа: Іудину зраду, Тайну вечерю, розп’яття, смерть та поховання Спасителя. І у зв’язку із цим ми пропонуємо увазі читачів статтю-роздум про внутрішній зміст та значення Голгофської Жертви Спасителя, котру Він приніс за гріхи кожного з нас.
ХРИСТИАНСКОЕ ОТНОШЕНИЕ К ЖИВОТНЫМ: КАКИМ ОНО ДОЛЖНО БЫТЬ?
У многих современных людей, которые с жалостью, состраданием и любовью относятся к животным, возникает смущение и недоумение по поводу того, что в Церкви нет какого-либо детально разработанного учения по поводу правильного отношения к представителям животного мира. И действительно, мы едва ли сможем найти какой-либо догмат на эту тему. Есть разрозненные мнения отцов и учителей Церкви, подвижников и религиозных философов, но единого целостного общецерковного учения по данному вопросу мы не имеем. Поэтому сегодня всем нам, христианам, очень важно, приняв все свидетельства Божественного Откровения, выработать правильное отношение к братьям нашим меньшим.
ЧТО ПЕРВИЧНО: ПИСАНИЕ ИЛИ ПРЕДАНИЕ?
Среди представителей разных христианских конфессий и сектантских групп можно встретить множество различных мнений, подчас диаметрально противоположных, о роли Священного Писания и Священного Предания в формировании целостного христианского учения. Если для Православной и Римо-Католической Церкви Предание первично по отношению к Писанию, то в протестантской среде этот тезис всегда подвергается жесткой критике. В чем же тут дело? Достаточно ли изучения только Писания? На чем основываются убеждения тех христиан, которые считают Предание Церкви вторичным, если не излишним в деле постижения богооткровенной истины? И как мы, православные, можем обосновать и отстоять от сектантских нападок нашу уверенность в необходимости изучения и сохранения Священного Предания Православной Церкви?
БІБЛІЙНІ АРГУМЕНТИ НА КОРИСТЬ ШАНУВАННЯ СВЯТИХ ІКОН
Традиція шанування ікон є тою найважливішою та невід’ємною складовою літургічно-богослужбового та повсякденно-побутового життя віруючих православних людей, що найчастіше піддається критиці та прямим нападкам з боку найрізноманітніших сектантських груп протестантського напрямку. У чому ж тут справа? Невже дійсно не позбавлені здорового глузду заяви сучасних іконоборців про те, що шанування ікон є практикою не біблійною, та вкоріненою у язичницьких культах?
Звісно, ні. Просто кожному з нас, хто щиро вважає себе православним, у дослідженні даного питання необхідно проявити максимальну витримку, наполегливість, інтелектуальну чесність та об’єктивність, і тоді істинність традиції шанування ікон засяє перед нами у всій своїй повноті та величі.
"СВИДЕТЕЛИ ИЕГОВЫ" И КРЕСТ ХРИСТОВ
Организация "Свидетели Иеговы" или Общество Сторожевой Башни – одна из наиболее стремительно распространяющихся тоталитарных сект на территории бывшего СССР. Вся система вероучения этой организации пропитана острой неприязнью к терминологии и символике, которые являются традиционными для Православной Церкви. Например, Ветхий и Новый Завет они называют не иначе как исключительно «Еврейские и Греческие Писания», а места своих собраний – не храмами или церквями, а «Залами Царства».
Но наибольшую агрессию и презрение со стороны сектантов вызывает главное орудие и символ нашего спасения – Крест Христов.
ИИСУС ИЗ НАЗАРЕТА: КЕМ ОН БЫЛ?
Кем был Иисус из Назарета? Странствующим толкователем ветхозаветного закона, харизматичным проповедником, революционером-мечтателем, моралистом, бунтарем, апокалиптическим иудейским пророком или же Самим Воплощенным Богом?
Ответ на этот вопрос имеет первостепенное значение для каждого из нас, так как Иисус Христос – краеугольный камень христианской веры. От правильного понимания Его личности и совершенного Им Искупительного Подвига зависит истинность всего нашего вероисповедания. Одна из наиболее популярных в нашей стране псевдохристианских организаций, известная всем нашим согражданам благодаря своей агрессивной проповеди и беспрецедентной навязчивости, учит, например, что не следует верить в Троицу, поскольку Христос якобы не равен Богу-Отцу, что Он – не воплощенный Бог, принявший человеческую плоть ради нашего спасения, как учит Церковь, а что Он якобы является первым Божьим творением.
ВОСКРЕСЕНИЕ ХРИСТОВО: МИФ, ГИПОТЕЗА ИЛИ ИСТОРИЧЕСКИЙ ФАКТ?
Воскресение Иисуса Христа из мертвых – одно из наиболее значимых событий в истории человечества. Согласно Писанию, наше спасение напрямую зависит от веры в Воскресение Христа: «Ибо если устами твоими будешь исповедывать Иисуса Господом и сердцем твоим веровать, что Бог воскресил Его из мертвых, то спасешься» (Рим. 10:9).
Вера в Воскресение давала апостолам силы проповедовать благую весть по всему Средиземноморью; эта вера озаряла их души внутренним светом Христовой истины, который придавал апостольскому благовестию особую убедительность. Именно по причине наличия незыблемой веры в Воскресение Сына Божьего апостольская проповедь была «не в слове только, но и в силе и во Святом Духе» (1 Фесс. 1:5). Но во все времена факт Воскресения Христова подвергался разного рода нападкам со стороны скептиков. За две тысячи лет высказывались различные гипотезы большей или меньшей степени вероятности, которыми пытались рационально объяснить факт наличия пустой гробницы на третий день после погребения Христа. Поэтому сегодня всем нам необходимо заново напомнить самим себе основные доказательства историчности Воскресения Христа из мертвых.
ЦАРЬ-ИСКУПИТЕЛЬ?
В 2000 году на юбилейном Архиерейском Соборе РПЦ последний русский царь Николай ІІ и его семья были прославлены в лике святых как страстотерпцы. Но, несмотря на совершенно чёткое определение Церковью сути подвига, который понесли эти люди, уже в ближайшее время появилось некое движение, по мнению которого Церковь якобы недостаточно адекватно выразила величие подвига Николая II, который, по их мнению, является не только страстотерпцем, но, ни более ни менее, искупителем русского народа. Но правильно ли это? Соответствует ли это общецерковному мнению и, главное, христианской догматике? В этом мы и попытаемся разобраться в данной статье.
ТАЙНА СВЯТОЙ ТРОИЦЫ: БОГ ЕДИН ИЛИ ТРИЕДИН?
Учение Церкви о Святой Троице во все времена считалось вершиной Божественного Откровения, но, в то же время, практически во все времена эта догматическая истина подвергалась острой критике со стороны разного рода еретических движений. Еще в IV веке главной внутренней церковной проблемой было наличие антитринитарных (от лат. anti – «против», и trinitas – «Троица») течений – ариан и духоборов, духовными потомками которых сегодня является тоталитарная деструктивная секта «Свидетели Иеговы», печально известная своей откровенно навязчивой формой проповеди. Именно подобными современными попытками опровергнуть учение Церкви о Святой Троице обусловлена своевременность и актуальность рассмотрения нами важнейшего христианского догмата, отрицаемого Обществом Сторожевой Башни, – догмата о Троице.
ПОЧИТАНИЕ СВЯТЫХ УГОДНИКОВ БОЖИИХ
От представителей различных нетрадиционных религиозных групп и организаций часто можно услышать тезис о том, что они якобы не нуждаются ни в каких посредниках между Богом и человеком. Они едины в своем мнении, что только сам человек по своей личной вере и молитве ко Творцу может нечто испрашивать для себя. Однако, православная практика почитания святых угодников Божиих, как и другие элементы православного вероучения, укоренена в Библии. Также на страницах Священного Писания есть немало примеров молитвенного предстательства одних людей за других, и исцелений не по личной вере, а по вере других людей, что также способствует более правильному пониманию практики почитания святых в Православной Церкви.