В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Сьогодні Православна Церква вшановує безперечного духовного авторитета ХХ ст., непересічну постать і справжнього велетня духу – прп. Силуана Афонського (+1938). Його вплив на сучасну православну аскетику, на сучасне чернецтво, на розуміння ролі Духа Святого в житті християнина не те що важко, а просто неможливо переоцінити. І сьогодні наш із вами обов’язок полягає в тому, щоб приділити увагу всьому тому, що хотів до нас донести прп. Силуан, і осмислити його невичерпний духовний спадок та вклад в скарбницю Священного Передання Православної Церкви.

Прп. Силуан Афонський (в миру Семен Іванович Антонов) народився у 1866 р. в одному з сіл Тамбовської губернії. З малих років майбутній святий мав прагнення вступити до братії Києво-Печерської Лаври.

Тим не менш, незважаючи на прагнення хлопця, його батько наполіг на тому, щоб Семен поступив на військову службу, котру той згодом і проходив у Петербурзі. Після цього, в 1892 р., Семен приїжджає на Афон, де вступає до Свято-Пантелеймонівського монастиря, у котрому він прожив наступні 46 років свого життя аж до часу своєї блаженної кончини, звершуючи невимовні аскетичні подвиги, відкриваючи для себе глибини Божої премудрості та сягаючи вершин богопізнання.

Протягом всього свого подвижницького життя прп. Силуан неодноразово підпадав під незбагнені за своєю силою спокуси, а також сподоблявся благодатних осяянь від Духа Божого. На щастя, духовний спадок та досвід прп. Силуана Афонського зберігся, був письмово зафіксований і дійшов до наших днів завдяки старанням його келійника, архімандрита Софронія (Сахарова), котрий у 1952 р., вже після переходу старця у вічність, вперше видав книгу під простою назвою «Старець Силуан». І варто сказати, що цей життєпис старця, котрий містить в собі детально та скрупульозно зібрані вислови, думки та молитовні спогляданні прп. Силуана, став однією із найпомітніших та найзначущих подій у православному книговидавництві ХХ ст. І сьогодні ми з вами коротко ознайомимся із духовним спадком цієї воістину Божої людини.

Перш за все, нам варто звернути увагу  на те, якими словами характеризує архім. Софроній ті якості та чесноти, котрі були властиві старцю Силуану: «Неабиякої сили воля – без упертості; простота, свобода, безстрашність і мужність – із лагідністю та м’якістю; смирення та послух – без приниженості та підлабузництва – це була воістину людина, образ і подоба Божа» [1].

Напевне, найголовнішою чеснотою, котрою просяяв прп. Силуан Афонський було істинне християнське смирення, про котре ми чимало чуємо сьогодні з церковних амвонів. Пояснюючи те, чому смирення є безвідмовним шляхом до Царства Божого, а гордість, навпаки, є нездоланною перепоною для його досягнення, прп. Силуан наводив наступний вельми цікавий наочний образ: «Гордого, – писав він, – якщо й силою посадити до раю, він і там не знайде спокою, і буде невдоволеним, і скаже: «Чому я не на першому місці?». А смиренна душа сповнена любові і не шукає першості, але всім бажає добра і всім буває вдоволена»  [2].

Цікаво відмітити, що старець Силуан, при всій своїй тотальній та беззаперечній відданості православній традиції, мав досить таки спокійне, помірковане, виважене та навіть, можна сказати, дружнє ставлення до інославних конфесій та до інакомислячих людей взагалі. Розмовляючи з одним архімандритом, котрий займався місіонерством у інославному середовищі і при цьому виявляв вкрай немилосердне ставлення до представників інших християнських традицій, старець Силуан нагадав йому, що «Бог є Любов, а тому і проповідь завжди повинна виходити з любові; тоді буде користь і тому, хто проповідує, і тому, хто слухає; а якщо засуджувати, то душа народу не послухає вас і не буде користі» [3].

Крім того, не є секретом, що в церковному середовищі є чимало людей, котрі не пережили дотику Божої любові до свого серця і котрі щиро вважають, що або їхні вороги, або навіть ті, хто вороже ставляться до Церкви, достойні пекельних мук і загибелі у вічності. І ось, звертаючись саме до такої категорії людей, які виявляють таку невиправдану ревність без розсудливості (див. Рим. 10:2), прп. Силуан Афонський пише: «Ти кажеш, що він лиходій і нехай горить у пекельному полум’ї. Але спитаю тебе: якщо Бог дасть тобі гарне місце в раю, але ти будеш бачити в полум’ї того, кому ти бажав вогняних мук, невже й тоді тобі не буде шкода його, хто б він не був, хай навіть ворог Церкви? Чи в тебе серце залізне? Але в раю залізо не потрібне. Там потрібні смирення і любов Христова, котрій ВСІХ ШКОДА»  [4], адже «Дух Святий вчить любити ворогів так, що буде жаліти їх душа, як рідних дітей» [5].

Сьогодні нерідко доводиться чути від представників найбільш консервативних церковних кіл, що будь-які, хай навіть найбільш обережні критичні зауваження щодо дій єпископату, які звучать з боку духовенства та мирян, начебто є страшним та непростимим гріхом, а також явною ознакою бездуховності тих, хто наважується висловлювати подібні думки. Але виявляється, що така точка зору не витримує жодної критики, адже сам прп. Силуан Афонський, беззаперечний духовний авторитет, святість котрого є безсумнівною, писав щодо цього наступні досить гострі та сміливі слова: «Архієреї, хоч і мають дар Святого Духу, але не все розуміють як треба, і тому в годину потреби повинні шукати осяяння від Господа; вони ж вчиняють за власним розумом, і тим ображають милосердя Боже, і сіють збентеження»  [6].

Також варто зазначити, що прп. Силуан у своїх писаннях дуже часто згадує як, з одного боку, необхідність духовного наставництва під проводом досвідченої людини, так і, з другого боку, тогочасну кризу і нестачу істинних духовних провідників. Він прямо та чесно пише про те, що вже в його час духовне зубожіння стало справжньою проблемою і духоносні наставники стали чималою рідкістю: «Нині мало старців, котрі знають любов Господа до нас»  [7]. Що ж радить прп. Силуан простим людям у такі буремні часи? На кого вони мають покладатись у своєму духовному житті? Відповідь є простою і очевидною: «Коли немає добрих наставників, то треба віддатись волі Божій в смиренні, і тоді Господь Своєю благодаттю буде умудряти, адже Господь так сильно нас любить, що й вимовити неможливо і розум осягнути не може» [8].

В нашу інформаційну еру, у чисельних проповідях, православних радіо- та телепередачах ми часто чуємо багато цікавих та змістовних речей, але, нажаль, ми дуже рідко чуємо про роль третьої іпостасі Святої Трійці, Духа Святого, в нашому духовному житті. І от саме преподобного Силуана Афонського можна із впевненістю назвати не меншим оспівувачем Святого Духу, аніж ним був у свій час прп. Симеон Новий Богослов (+1022), котрий ще в ХІ ст. у своїх відомих «Гімнах» вигукував: «Не кажіть, що неможливо прийняти Божественний Дух; не кажіть, що без нього можна спастись»  [9].

І ось через 9 сотень років, вже у першій половині ХХ ст., прп. Силуан Афонський згадує про Духа Божого на кожній без жодного виключення сторінці своїх писань, при тому по кілька разів. Висловлюючись богословською термінологією, ми можемо сказати, що книга «Старець Силуан» – це найкращий сучасний підручник з практичної пневматології. Але у вас може виникнути питання: що ж ми повинні робити, аби зробити себе спроможними стяжати Святий Дух Божий? Універсальну відповідь на це питання дав ще прп. Марк Подвижник, котрий з цього приводу давав наступну пораду: «Чим є чуттєвий дім для розлитого всюди повітря, тим є ум, який розмірковує про Бога, для Божественної благодаті: наскільки звільниш його від матеріального, настільки увійде до нього благодать; і скільки внесеш в нього матеріального, настільки ж віддалиться» [10]. Тобто те, наскільки ми зуміємо звільнити свій розум і свою душу від роздумів та піклування про приземлені, матеріальні речі, в результаті зумовить і те, чи оселиться в нас Дух Божий, і чи зробить Він нас Його носіями та провідниками в цей світ.

Багато хто з видатних мислителів приходили до справедливого висновку про те, що тільки прийнявши Бога в своє життя, людина може стати по-справжньому щасливою. Так, давньоримський оратор, філософ та історик грецького походження, Діон Хризостом (+120), на межі І та ІІ століть після Р. Х. писав: «Усі люди відчувають велике бажання шанувати Бога і безпосередньо служити Йому. …Люди, по справедливості полюбивши Бога, як спорідненого собі, за Його благодіяння бажають усіма способами бути з Ним у спілкуванні» [11].

Згодом, через 3 сотні років, у 397-398 рр. великий отець Церкви вселенського масштабу, блаж. Августин Аврелій (+430), у своїй епохальній «Сповіді», звертаючись безпосередньо до Всевишнього, надав цій думці наступного словесного оформлення, котре нині вважається невмирущим афоризмом: «Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, доки не заспокоїться в Тобі» [12].

І ось вже у ХХ ст. герой сьогоднішнього дня, прп. Силуан Афонський, огортає цю думку про остаточну мету християнського життя в наступні, дивовижні за своєю глибиною та мудрістю слова: «Блаженною (тобто, говорячи іншими словами, щасливою) є та душа, котра пізнала Творця і полюбила Його, адже вона заспокоїлась в Ньому довершеним спокоєм» [13].

І нам із вами, дорогі брати та сестри, сьогодні лишається тільки побажати одне одному бодай коли-небудь, з Божою допомогою, якщо не досягти, то хоча б із благоговінням наблизитись до ось такої непорушної внутрішньої душевної рівноваги, миру та спокою в Господі Ісусі Христі, котрі сповнювали душі істинно Божих людей протягом всього існування людства від створення світу. Амінь.

 

24 вересня 2017 р.,

Пам’ять прп. Силуана Афонського,

Клірик храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія (м. Черкаси),

прот. Андрій Шиманович

 

---