В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Дорогі брати та сестри. Сьогодні, в Неділю про Страшний Суд, мені хотілося б, перш за все, звернути вашу увагу на саму цю назву, на цей усталений фразеологізм, котрий міцно увійшов у наш релігійний лексикон – «Страшний Суд». Мало хто про це замислюється, але насправді ця назва виникла досить пізно. У Святому Письмі день остаточного Божого Суду названий інакше – «Днем Господнім».

Наприклад, у новозавітній Книзі Діянь ми знаходимо наступне пророцтво щодо кінця історії людства: «Сонце перетвориться на темряву, і місяць – у кров, перш ніж настане день Господній» (Діян. 2:21). Апостол Петро у своєму Другому Соборному Посланні також пише: «Прийде ж день Господній, як злодій вночі, і тоді небеса із шумом минуть, а стихії, розгорівшись, зруйнуються, земля ж і всі справи, що на ній, згорять» (2 Пет. 3:10). Те ж саме сказане і в одному з послань апостола Павла (див. 1 Фесс. 5:2).

Але автоматично виникає питання: чому ж із плином часу цей великий День Господній став називатись саме Страшним Судом? Відповідь на це питання криється у поступовому ослабленні моральної дисципліни у християнському середовищі. У апостольських текстах, котрі ми знаходимо у складі Нового Завіту, а також у творіннях давніх отців Церкви ми бачимо, що перші християни із радістю говорили про Друге Пришестя Христове і очікували його з нетерпінням, адже їхнє життя було прикладом духовної чистоти і еталоном святості на всі віки, а їхнє сумління було вільним від будь-яких докорів. Саме тому День Божого Суду вони очікували із почуттям внутрішнього тріумфування і з абсолютною переконаністю, що нічого страшного їх не очікує і не загрожує їм.

Але згодом, а саме коли високі моральні стандарти та духовна планка перших віків християнства почали поступово знижуватись, майбутній Суд Божий у свідомості багатьох людей почав асоціюватись із чимось неприємним, загрозливим і страшним, і ця назва, Страшний Суд, поступово увійшла до повсякденного вжитку в церковному середовищі.

У зв’язку із цим важливо відмітити, що почуття страху – це зовсім не християнське почуття. Наприклад, коли ми говоримо «страх Божий», то під цим страхом не варто розуміти якийсь рабський тваринний трепет перед Богом як начебто перед якимось невблаганним тираном, деспотом та диктатором. Страх Божий у істинному та неспотвореному християнському сенсі можна порівняти із синівським побоюванням образити милосердного і люблячого батька, котрий зробив усе, аби його діти були благополучними, благословенними і щасливими. І на підтвердження цієї думки я наведу вам слова святого апостола Іоанна Богослова, котрий у своєму Першому Соборному Посланні пише: «У любові немає страху, але довершена любов виганяє страх, тому що у страху є мука. Той, хто боїться, не досконалий в любові» (1 Ін. 4:18).

Страшний Суд буде не чимось на кшталт юридичного процесу, як думає чимала кількість віруючих людей, а це радше стане природнім виявленням того, наскільки людині вдалося (або ж не вдалося) втілити та реалізувати у своєму житті Божий задум про себе; це буде скоріше не стільки процес зовнішнього визначення Богом того місця, де душа тої чи іншої людини буде коротати вічність, скільки процесом, який виявить той духовний плід, котрий людина принесла на момент завершення свого земного життєвого шляху, або ж навпаки, цей останній Суд Божий може викрити, що людина (не дай Бог, звичайно), незважаючи на всі свої зусилля та на свою удавану релігійність, в результаті виявилась тією євангельською безплідною смоківницею, незавидна доля котрої зображена в Мф. 21:18-19.

Також в цей день нам з вами обов’язково варто звернути увагу на наступний досить цікавий нюанс. У давньогрецькій мові, котрою було написано всі новозавітні книги, слово «суд» звучить як κρίσις [крізіс] (криза). Це означає, що будь-яка криза, будь-яке гостре ускладнення ситуації в житті або окремої людини, або ж усього суспільства загалом – це, по суті, є суд Божий, який вже звершується ще в цьому житті, ще задовго до Другого Пришестя Христового і останнього, як ми звикли його називати, Страшного Суду.

Якщо криза трапляється в особистому житті людини, то це означає, що через ці складнощі Бог вже дає зрозуміти, що, можливо, якісь помилки людини в цій сфері вже є предметом Його суду. Якщо криза охоплює все суспільство, то це означає, що з якихось, можливо, невідомих нам причин Бог судить членів цього суспільства, і через цей суд приводить їх до напоумлення і покаяння, а згодом – до консолідації, згуртованості, братерства і небаченої до цього єдності. І цілком можливо, що для того, аби досягти цього благого результату Богу доводиться навіть озлоблювати чиєсь серце так, як Він колись зробив із серцем єгипетського фараона (див. Вих. 9:12, 10:20, 11:10, 14:8), котрий не бажав дарувати свободу ізраїльському народу і відкрито знущався над Божими людьми, але в результаті став лише сліпим знаряддям в руках Божих і Його невільним співпрацівником, який прискорив процес набуття свободи представниками обраного Богом народу.

І в сьогоднішню Неділю про Страшний Суд хотілося б побажати кожному з нас наступне: дай Бог, щоб ми з вами жили так, щоб для нас кінцевий Суд Божий, який обов’язково відбудеться наприкінці світової історії, був не «страшним», а довгоочікуваним та бажаним остаточним утвердженням правди Божої, щоб кожен з нас зміг сміливо вигукнути словами псалмоспівця і царя Давида: «Суди мене по правді Твоїй, Господи, Боже мій» (Пс. 34:24). Дай Бог, щоб цей Суд став насиченням правдою для тих, хто так цього прагнув, і остаточним сповненням відомої обітниці Спасителя з Мф. 5:6, де Він каже: «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться». І дай Бог, щоб цей Суд став воістину страшним для тих, чиє життя було побудоване на несправедливості та обмані, на ненависті та агресії, на брехні та фальші. А для справжніх християн, котрі прагнули справедливості і при цьому жили в мирі з Богом та зі своєю совістю, цей Суд нехай стане сповненням того, чого вони очікували, але не отримували протягом всього свого земного життя. Амінь.

11 лютого 2018 р.,

Неділя про Страшний Суд,

Настоятель храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія м. Черкаси,

прот. Андрій Шиманович