Сьогодні Церква Божа звершує пам’ять жінок-мироносиць, тобто тих представниць жіноцтва, котрі стали найпершими очевидцями того, що їхній Божественний Вчитель воскрес із мертвих. І тому сьогодні ми з вами трошки порозмірковуємо над роллю мироносиць у Священній Історії Нового Завіту, а також згадаємо про те, яким було відношення до жінок у Христа-Спасителя порівняно із тим, яке панувало в юдейському середовищі під час Його земного життя.

У дохристиянському світі, і навіть сьогодні в деяких світових релігіях присутнє уявлення про жінку як начебто про істоту нижчого порядку порівняно із чоловіком. В часи земного життя Сина Божого деякі юдейські раввини, наприклад, у своїх молитвах навіть дякували Богові за те, що не народились жінкою.

Одним словом, у патріархальному суспільстві те, що ми сьогодні називаємо чоловічим шовінізмом та дискримінацією жінок, протягом багатьох століть, нажаль, було непохитною нормою.

Але, як ми зараз побачимо, Христос під час Свого суспільного служіння неодноразово відкидав подібні суто людські забобони, котрі жодним чином не відповідали Слову Божому. І згодом Церква Христова в усій повноті розкрила і підкреслила високе достоїнство і покликання жінки. Адже ми знаємо, що згідно православного вчення саме Представниця прекрасної статі, Діва Марія, явила Своїм життям найвищий ступінь моральної чистоти і непорочності, духовної довершеності і святості, що і зробило Її достойною в очах Божих того, аби стати Матір’ю Втіленого Сина Божого.

Отже, Євангелія сповіщають нам про те, що на третій день після Розп’яття Христа на Голгофі, рано зранку декілька жінок, судячи з усього на чолі з Марією Магдалиною, прийшли до гробу Спасителя для того, аби звершити всі ті ритуальні звичаї, котрі було передбачено законом Мойсея, і котрі вони не встигли звершити в той день, коли Христос помер і був похований.

Справа в тому, що поховання Ісуса відбувалось в атмосфері поспіху і метушні. Він помер на хресті у п’ятницю десь біля трьох годин дня, а за юдейськими звичаями наступний день починався не опівночі, як ми звикли сьогодні, а вже с вечора попереднього дня. І, відповідно, вечір п’ятниці був вже фактичним початком наступного, суботнього дня, шабату, протягом котрого, як відомо, всім юдеям категорично заборонялось звершувати будь-яку роботу. Саме тому тіло Христа було наспіх огорнуто у плащаницю і покладено у поховальну печеру. Але Його тіло не було змащене пахощами, як це зазвичай відбувалось. І ось саме для цього і прийшли жінки зранку третього дня, щоб доповнити, завершити увесь ритуал погребіння свого Вчителя.

І сьогодні я пропоную всім нам, згадавши про роль жінок-мироносиць в священній історії, піти трохи далі і подумки пробігтись по найголовнішим євангельським текстам, які доносять до нас те, яким же було ставлення Господа Ісуса Христа до жінок. А у контексті юдейської культури того часу воно було багато в чому майже революційним.

Перш за все, нам не варто забувати, що Христос категорично заборонив розлучення (окрім випадків зради), оскільки шлюбне законодавство того часу, суцільно засноване на правах чоловіка, насправді було направлене на утискання та пригноблення жінок.

Ми сьогодні, звичайно ж, обов’язково повинні згадати про те, що навіть коли фарисеї привели до Христа жінку, спійману під час вчинення перелюбу, яка знаходилась на волосок від загибелі, від побиття камінням, Христос її врятовує. Він каже її обвинувачам і переслідувачам: «Хто з вас без гріха, перший кинь у неї каменем» (Ін. 8:7). І в результаті жоден з них не посмів вчинити нічого подібного, і всі вони потроху розійшлись. Христос же сказав бідній грішниці: «Жінко! Де твої обвинувачі? Ніхто не засудив тебе? Вона відповідала: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не засуджую тебе; іди і більше не гріши» (Ін. 8:10-11). Тобто ми бачимо, що Христос зовсім не виправдовує саме беззаконня, не потурає людській гріховності, підбурюючи тим самим до розгнузданості, але Він наполягає на тому, що перед тим, як виносити моральний вердикт про духовний стан тої чи іншої людини, кожен з нас повинен зазирнути у власне серце і чесно, перед судом власного сумління вирішити, чи має він чи вона на це бодай якесь моральне право у світлі власної гріховності та недосконалості.

Ми обов’язково повинні згадати сьогодні і про бесіду Ісуса із самарянською жінкою, яка була представницею іншої релігійної традиції, аніж та, до котрої належав Сам Христос. Самарянка сама дивується тому, що відбувається, кажучи Ісусу: «Як ти, будучи юдеєм, просиш пити у мене, самарянки? Адже юдеї з самарянами не спілкуються» (Ін. 4:9). Апостоли, котрі бачать цю картину, також вкрай здивовані нею (див. Ін. 4:27), але Господь у цій ситуації планомірно і рішуче руйнує тодішні юдейські стереотипи, традиції, заборони і забобони.

Вкрай важливо сьогодні згадати ось про що. Якщо ми намагатимемось відновити перед своїм уявним поглядом сцену Розп’яття Христа на Голгофі, то ми згадаємо, що всі учні Спасителя, зокрема найближче коло – 12 апостолів (за виключенням Іоанна) – перелякались і просто розбіглись хто куди, а Петро навіть тричі зрікся свого Божественного Вчителя. Але хто ж залишився вірним Спасителю у цей ключовий момент і Його життя, і всієї людської історії? Євангеліст Матфей сповіщає нам цю інформацію: «Там були також і дивились здалеку багато жінок, котрі слідували за Ісусом з Галілеї, служачи Йому» (Мф. 27:55). Так, вони спостерігали за стратою Ісуса здалеку, але і це потребувало дивовижної мужності. Учні-чоловіки взагалі в даний момент зникли, але поведінка жінок при цьому видається, без перебільшення, неабияким подвигом та виявом справжнього героїзму.

Це може звучати дещо незвично, але це є суворою історичною реальністю. Переважна більшість учнів-чоловіків виявились відверто маловірними, як сказано в Євангелії, «нерозумними та повільними серцем» (Лк. 24:25). Зі сторінок Євангелія ми бачимо, що вони зовсім не сповнені ентузіазмом – напроти, вони перебувають у глибокому розпачі, розчаруванні та страху. В цей час міцну та непохитну віру виявляють саме жінки, котрі стають першими носіями звістки про Воскреслого Христа до апостолів-чоловіків. Однак ті, замість того щоб відповісти на цю новину урочистим та піднесеним «Воістину Воскрес!», просто не вірять тому, що вони чують від жінок-мироносиць. Зокрема, апостол і євангеліст Лука зображає їхній стан наступними словами: «Їхні слова здалися тим вигадкою, — не вірили їм» (Лк. 24:11).

І підсумувати сьогоднішню бесіду про жінок-мироносиць я б хотів думкою про те, що той образ їхньої абсолютної та беззаперечної любові до Христа, котрий проглядає на нас зі сторінок Слова Божого, – це прекрасний приклад того, яким має бути взагалі кожен без виключення християнин. І в цьому сенсі необхідно наголосити на тому, що нам, чоловікам, замість того, аби гордовито звеличуватися над нашими сестрами у Христі, варто було б якомога частіше вдивлятись в євангельський образ святих жінок-мироносиць, якомога частіше згадувати про те, як людяно і турботливо ставився Христос до сучасних Йому представниць жіноцтва, і як високо цінував апостол Павло служіння жінок у перші десятиліття існування Церкви (див. Рим. 16:1,3,7). І ось тоді ми побачимо і усвідомимо, що жодного приводу для самозвеличення та пихи з нашого боку, власне кажучи, не існує зовсім. А взаємини із будь-якими людьми, котрих ми зустрічаємо на нашому життєвому шляху, незалежно від їхньої статі, кольору шкіри, релігійних переконань, політичних уподобань тощо, повинні вибудовуватись на принципах взаємоповаги, істинної людяності та християнською любові. Саме це і є наріжним пробним каменем, котрий визначає і виявляє нашу приналежність до всесвітньої родини щирих та справжніх послідовників нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа. Амінь.

22 квітня 2018 р.,

Неділя жінок-мироносиць,

Настоятель храму на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія м. Черкаси,

прот. Андрій Шиманович